Главная » 2018 » Червень » 1 » Книжкова п'ятниця: Соло для дитячого голосу...
09:11 Книжкова п'ятниця: Соло для дитячого голосу... | |
 Алексієвич С Останні свідки. Соло для дитячого голосу / Світлана Алексієвич; перекл. з рос. Л.Лисенко. - Київ: Дух і Літера, 2016. -368 c.Друга книга славнозвісного художньо-документального циклу Світлани Алексієвич «Голоси Утопії». Спогади про Другу світову війну на теренах СРСР тих, кому під час війни було 6-12 років — найменш заангажованих і водночас найвразливіших її свідків. Війна очима дітей виявилася ще страшнішою, ніж та, яку закарбував жіночий погляд у книжці «У війни не жіноче обличчя». «Останні свідки» — це подвиг дитячої пам’яті. Книга друкується в новій авторській редакції. Про війну вже стільки сказано й написано, що на цю тему випрацювався певний імунітет: ну так, це страшно, але що ж поробиш, війна є війна. І саме дитячі голоси, яких узагалі не мало би бути в такій страшній ситуації, підривають будь-який імунітет зсередини. Озивається власне коріння. «Останні свідки» — це збірка спогадів дітей війни. Серія коротких нарисів, на початку яких зазначено ім’я, вік автора на час описуваних подій, а також професію на час записування спогаду. Спогади записувалися впродовж 1978–2004 років. Судячи із зазначених професій, Світлані Алексієвич вдалося опитати чи не всі верстви населення — чуємо голоси теперішніх робітників, учителів, льотчиків, художників, поштарів, поварів, науковців, інженерів… Але зрештою усі вони зливаються в один — недарма ж і підзаголовок книжки свідчить: «Соло для дитячого голосу». Здається, що безліч разів із різних ракурсів переглядаєш ту саму хроніку: недільний день 22 червня 1941 року, коли почули звістку про війну; як із неба впали перші бомби і воно стало чужим; як тато ішов на війну, як вели на розстріл маму; як довго і страшно їхав поїзд у невідомість — чи то в евакуацію, чи в Німеччину; як хотілося до мами; як постійно хотілося їсти; як неймовірно вдалося вижити; як уперше пролунало слово «Перемога!» — те слово відлунює через усю книжку… Моторошним діалогом звучать голоси окремих свідків у книжці. Один голос говорить: «Якщо щось залишилося, то тільки в нашій пам’яті», а інший відповідає: «Пам’ять померла». | |
|
| |
