На південному сході Хмельниччини, біля витоку річки Калюс, що бере свій початок з джерела «Коломийка», на високому  кам’яному плато розкинулись Віньківці –селище міського типу, центр однойменного району.

Селище простягнулося зі сходу на захід, уздовж старого «татарського» шляху, що веде до древнього Кам'янця-Подільського. До Хмельницького від райцентру 85 кілометрів. Крім нього він зв’язаний  автотрасами з сусідніми районними центрами – Дунаївцями, Ярмолинцями, Новою Ушицею, Деражнею Хмельницької  і Баром – сусідньої, Вінницької областей. Найближчі залізничні станції знаходяться: Дунаївці за 46 кілометрів, Деражня – 35, Бар – 50 кілометрів.

Привільно розкинувшись по обидва берега Калюса, в оточенні дубових та грабових гаїв, плодових садів, Віньківці, особливо в літню пору, нагадують зелений острів. Крім невеликого парку, скверу, віньківчани обсадили вулиці і площі, будівлі і двори плодовими та декоративними деревами, кущами, квітами. То ж з ранньої весни і до глибокої осені милують зір квітучі каштани і бузок, п’янкі медові пахощі дарують липи, палахкотять вогнем червоні кетяги горобини. А з довколишніх полів вітри доносять на крилах терпкі запахи дозріваючих хлібів, гул трудяг-бджіл, що снують поміж вуликами і квітучими садами та гречками, шепіт зелених подільських дібров.

Першу писемну згадку про  Віньківці знаходимо в податковому списку 1493 року. Тоді в поселенні рахувалось 14 димів (податкових одиниць).

Свою назву за цілком вірогідними припущеннями Віньківці одержали від імені Вінцент, Вінько, за іншими даними – від слова «вінок». За третьою, теж цілком вірогідною версією – від німецького слова «вінкель» – кут. Адже й сьогодні частина   Віньковець, що розташована на правому березі Калюса, носить назву «Кут» (можливо, це і є найдавніша частина поселення, що гострим кутом врізається до берега). Щоправда, німецьких коренів в історії райцентру поки що не вдалося відшукати.

Знав Віньковецький край і навали монголо-татарського іга, і литовське поневолення. Нелегка доля випала віньківчанам у роки першої світової війни.

Не оминули жителів району розкуркулення, непосильні плани хлібозаготівлі. Сотні міцних селянських господарств були розорені, а їх власники зігнані зі своїх земель. Така злочинна політика сталінського режиму у великій мірі привела до голодомору 1932-1933 років, що забрав на Україні мільйони людських життів.

Люди, котрі пережили страхіття голоду і сталінських репресій своєю боротьбою, мужністю, героїзмом наближали перемогу над ворогом у Великій Вітчизняній війні.

Тисячі віньківчан пройшли війну в діючій армії, захищали Київ, Ленінград, Москву, Сталінград, звільняли радянськутериторію і поневолені країни Європи від фашистської чуми, виявили приклади мужності і відваги. Більше 8 тисяч жителів району нагородженні бойовими орденами і  медалями. А п’ять з них – майори Михайло Петрович Бараболько з Нетечинець, Олександр Іванович Канарчик з Пирогівки, Микола Гнатович Ортинський з Женишковець, старший лейтенант Самійло Михайлович Репутін з Гоголів і старший сержант Павло Трохимович Писаренко із Зінькова удостоєні високого звання Героїв Радянського Союзу.

Наш район славиться на всю Україну гончарними виробами села Адамівка, наливними яблуками, що вирощуються у щедрих садах села Осламово, а хто не чув про чорну ковбасу села Зіньків, яка відома гурманам майже всієї України. Славні люди живуть на нашій багатій віньковецькій землі. Серед жителів району – 5 Героїв Радянського Союзу,  6 Героїв Соціалістичної Праці, серед наших земляків багато відомих вчених, науковців, письменників, воєначальників, керівників великих підприємств, установ, організацій, висококласних спеціалістів своєї справи, які проживають як в районі, так і за його межами.

Мандруємо чарівною Віньковеччиною