Главная » 2020 » Квітень » 13 » Щоденник пам'яті
12:58 Щоденник пам'яті | |
Продовжуємо далі мандрувати Європою. У одній із "Книжкових п'ятниць" ми розповідали про книгу Джона Гріна "Провина зірок", головні герої якої (Гейзел та Огастас) відвідали відомий будинок-музей Анни Франк в Амстердамі. В українській культурній традиції ім’я Анни Франк не надто відоме – на відміну від Європи та США, де її перекладений 60-ма мовами щоденник давно став бестселером і за правом вважається одним з найпроникливіших свідчень про Голокост. В історії Анни та її сім’ї вражає все: і шалені збіги обставин, щасливих і нещасливих; і сила людської відданності й емпатії; і ницість зради; і недитяча тверезість поглядів та мужність цієї ще майже дитини.  Поневіряння батьків Анни, подружжя асимільованих євреїв Отто та Едіт Франк почалися в 1933 році. Тоді після узурпації влади Гітлером у Німеччині різко зріс градус антисемітизму й набули чинності дискримінаційні закони проти єврейського населення.До того часу відставний офіцер Отто Франк керував банком у Франкфурті-на-Майні й щасливо ростив з дружиною двох дочок, Анну та Марго. Коли жити на батьківщині стало неможливо, підприємець переїхав в Амстердам, заснував там фірму з виробництва домішок для джемів "Опекта" й перевіз туди родину. У 1937 він запросив до бізнес-партнерства свого старого друга Германа ван Пельса, спеціаліста зі спецій для виробництва ковбас, сім’я якого також змушена була тікати з нацистської Німеччини. У травні 1940 року висхідна хвиля антисемітизму, тепер уже в Нідерландах, змусила Отто Франка піти у відставку з посади директора й передати свої акції голландським бізнес-партнерам Йоганнесу Клейману і Яну Гісу. Втім, із розгортанням Другої Світової хмари над євреями згущувалися, і цього виявилося замало не просто для гідного життя, а й для виживання. Безуспішно спробувавши двічі отримати візу для еміграції у США й на Кубу, Отто Франк зрозумів: рятуватися доведеться в Голландії. Разом з вірними колегами Клейманом і Гісом він облаштував сховище в порожній частині контори "Опекти", вікна якої виходили у задній двір. Це була повноцінна триповерхова квартира, розрахована на тривале проживання сімей єврейського керівництва фірми, Франків і Ван Пелсів. Єдиний, розташований на третьому поверсі вхід у сховище замаскували під книжкову шафу. Обидві родини терміново перебралися в схованку 6 липня 1942-го, коли старша дочка Франк Марго (їй на той момент виповнилося 16) несподівано отримала повістку в гестапо. Не бачачи білого світу, Франки й ван Пельси та 8-й мешканець Сховища, дантист Фріц Пфеффер, прожили там 25 місяців, поки влітку 1944-го зрадник, ім’я якого досі не встановлене, виказав євреїв. 4 серпня всіх мешканців Сховища арештували й відправили в концентраційні табори: спершу у Вестерборк, потім Освенцім та Берген-Бельзен. З вісьмох підпільників пекло таборів пережив лише Отто Франк. У червні 1942-го Анна ще вела життя звичайної дівчинки-підлітка: ходила в школу, гуляла з подружками, готувалася до 13-го дня народження. Напередодні свята вона вподобала у вітрині магазину червоно-білий блокнот у полотняній обкладинці та вмовила батька його подарувати. Анна одразу визначила функцію блокноту: щоденник. Уже в перших дописах вона зізнається, що попри велику кількість приятелів і популярність у школі, справжнього друга чи подруги, з яким чи якою можна було б поговорити відверто, в неї немає. Такою довіреною "особою" стає уявна подруга Кітті, під листи до якої Анна незмінно стилізує свої щоденникові записи. Перші з них ще зовсім дитячі й буденні: розповіді про однокласниць і школу, навчання й відпочинок. Та коли буквально через два тижні сім’я Анни перебирається у Сховище, щоденник стає першою річчю, яку вона відправляє у валізу. З цього моменту Анна описує життя вигнанців у Сховищі аж до серпня 1944-го, коли щоденник вимушено переривається арештом. Саме ці описи принесли їй славу одного з найбільш точних хронікерів доби. Анна пише про все: і про стосунки й конфлікти двох малознайомих, як виявилося, сімей у замкненому просторі, і про вивчене й прочитане (мешканці Сховища, попри все, активно займаються самоосвітою), і про цікаві побутові деталі, аж до прискіпливого опису раціону вигнанців. Крім щоденника, вона писала короткі оповідання, які з успіхом зачитувала мешканцям Сховища і їхнім рятувальникам-голландцям. Поволі читач щоденника помічає, як з легковажної дівчинки Анна на очах стає дорослою дівчиною, оцінки та роздуми якої часто звучать більш тверезо й розсудливо за міркування дорослих. І тут до неї приходить вісник дорослішання, перше кохання. Після арешту Франків їхня вірна помічниця Міп Гіз знайшла на підлозі у Сховищі щоденник Анни, який та чи то випадково впустила, чи то не змогла взяти із собою. Коли Отто Франк повернувся з Освенциму й стало достеменно відомо, що Анна і Марго померли від тифу в таборі Берген-Бельзен, Гіз віддала зошит йому. Батько не одразу взявся читати одкровення покійної дочки, а коли таки наважився, був шокований їхньою зрілістю. Окремі фрагменти він перекладав німецькою та відправляв своїй матері, бабусі Анни, у Швейцарію. Згодом наважився показати уривки своїм близьким друзям. Усі вони в унісон радили Отто опублікувати щоденник, як і мріяла Анна. Зрештою, він на основі оригінального щоденника та незавершеної літературної переробки Анни опублікував третю, суттєво скорочену його версію накладом у 3000 примірників. Це сталося влітку 1947-го, а вже до 1950-го щоденник перевипустили тричі. Офіційний англійський переклад під назвою The Diary of a Young Girl ("Щоденник дівчинки") вийшов друком в 1952. Популярність книжки була такою, що станом на 1980 рік загальний наклад щоденника склав 16 мільйонів примірників 67-ма мовами. У 1959 році кінокомпанія 20th Century Fox зняла за мотивами "Щоденника" однойменний фільм. Українською книжку було вперше перекладено в 1995 році Михайлом Тупайлом (до цього українці знайомилися зі щоденником в російському перекладі 1960 року) та опубліковано у видавництві "Сфера". Останнє перевидання перекладу здійснило в 2016-му видавниицтво "Віват". Із величезним задоволенням запрошуємо вас відвідати знаменитий будинок-музей Анни Франк - розпочати подорож За матеріалами сайту "Українська правда" | |
|
| |
