Любити - з найдальших доріг,
З ім'ям найдорожчих вертатись,
І, стрівши останній поріг,
Життю залишити лиш радість.

Життя Миколи Федунця, відомого подільського поета, минуло не марно. Адже посіяв він у серці чи не кожного зерно любові до рідного краю. Був вірним чоловіком, надійним товаришем, мудрим наставником, та й просто людиною щирою і доброю. Кажуть, що вмирає лише тіло, а душа живе вічно. Душа Миколи Федунця живе ще й у його віршах, у серцях близьких людей, друзів і земляків, котрі пам’ятають і шанують поета не тільки за його творчість, а й за відкрите і чуйне серце.
1 січня Микола Васильович відзначав би свій 80-річний ювілей...
Поет народився в селі Сушівці Білогірського району Хмельницької області. Закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.
У Миколи Федоровича було безліч друзів не лише на рідному Поділлі, а по всій Україні й в закордонні, де він не раз бував у творчих поїздках. Його твори перекладалися азербайджанською, білоруською, болгарською, російською мовами.
Поет, як і будь-який митець, і після відходу у вічність живе у своїх творіннях. А ще у спогадах і серцях тих, хто з ним спілкувався, кому він прислужився добрими ділами.
Познайомитись із життям та творчістю "Подільського Сосюри", як назвав прекрасного лірика Миколу Федунця Петро Маліш, можна переглянувши книжкову виставку-ювілей "Спішив з любов'ю день зустріти".
Ласкаво просимо завітати до нашої бібліотеки!