Главная » 2021 » Лютий » 23 » #Вірш_у_кадрі_Леся_Українка_Твої_листи_завжди_пахнуть_зов’ялими_трояндами...
18:33 #Вірш_у_кадрі_Леся_Українка_Твої_листи_завжди_пахнуть_зов’ялими_трояндами... | |
 Вони познайомилися в Ялті в 1897 році. Двоє самотніх людей, зломлених важкою хворобою. Він – стриманий, скромний, делікатний молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, з хворобливою матовою шкірою. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків в Києві та Мінську, один з організаторів I з’їзду РСДРП Сергій Костянтинович Мержинський до того ж захоплювався і поезією, однак великих творчих висот не досяг.Вона – на рік за нього молодша, тендітна, худенька, сором’язлива, схожа на зовсім юну дівчину. Жінка, що втілює в собі силу і мудрість, талант і широку душу, що зуміла знайти в собі мужність боротися з хворобою і прожити дуже коротке життя так яскраво і повноцінно. У 1900 році, взимку, Леся дізнається, що її мінського друга - якого вона називала в листах бідною, зів'ялою квіткою - ще сильніше мучить туберкульоз і він у знемозі лежить удома. Через хворобу Мержинський став релігійним, а також трохи сварливим. Леся готова терпіти це все: вона залишається з Сергієм і доглядає за ним. Мержинський диктує їй листи до коханої жінки, і Українка записує їх від його імені і відправляє. Сергій Мержинський останні 2 тижні життя вже ні з ким не розмовляв. 3 березня 1901 року він помер на руках у Лесі. Ця феноменальна жінка не тільки не зламалася – вона переплавила своє безмежне Горе у вогні творчої фантазії, яка допомогла їй створити в майбутньому головні свої шедеври — попри страшну хворобу. Геніальна велич духу дала їй право написати: «Я в серці маю те, що не вмирає...». Серед ліричних творів славетної поетеси, міститься прозовий, датований «7/XI 1900»: «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами» і саме його ми пропонуємо Вашій увазі у виконанні Валерії Жук. | |
|
| |
